Катинська трагедія. Як Сталін розстріляв 15 тисяч польських офіцерів

5 березня 1940 року в Москві на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) вищим керівництво СРСР на чолі зі Йосифом Сталіним було прийнято рішення про знищення близько 14 700 польських офіцерів, інтернованих у 1939 році під час розділу Польщі за пактом Ріббентропа-Молотова. Перше масове поховання більше 4 тисяч вбитих військовополонених було знайдене німцями поблизу села Катинь.

Восени 1939 року після окупації Польщі Червоною армією в якості військовополонених було заарештовано майже 30 тисяч поляків, більшість з яких складали військові. На основі постанови ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року всі вони як потенційні вороги радянської влади були засуджені до страти. Як показало наступне розслідування, у квітні-травні 1940-го за рішенням спеціальних “трійок” НКВС в Катинському лісі, Старобільському і Осташківському таборах (Тверська область, Росія), тюрмах Західної України і Білорусії було розстріляно 21 857 полонених поляків.

Доповідна записка Берії Сталіну, з пропозицією знищити польських офіцерів і підписами всіх членів Політбюро

3 квітня 1943 року, в ході Другої Світової війни німцями у Катинському лісі поблизу Смоленська були виявлені масові поховання розстріляних НКВС польських офіцерів. В офіційному документі значилось, що в містечку Косогори, колишній радянській здравниці, розташованій за 16 кілометрвів на захід від Смоленська, виявили братську могилу 28 метрів завдовжки і 16 метрів шириною, в якій у 12 шарів були зариті 3000 трупів польських офіцерів. Вони були в повному військовому обмундируванні, деякі пов’язані, деякі із власними документами, і у всіх були пістолетні рани в потилиці. Створена за пропозицією Німеччини комісія Міжнародного Червоного Хреста підтвердила, що це справа рук радянських властей. Під час подальших розкопок були виявлені інші захоронення, які дозволили оцінити загальну кількість загиблих у 10 тисяч чоловік.

13 квітня 1943 року, в ході Другої Світової війни німцями у Катинському лісі поблизу Смоленська були виявлені масові поховання розстріляних НКВС польських офіцерів. В офіційному документі значилось, що в містечку Косогори, колишній радянській здравниці, розташованій за 16 кілометрвів на захід від Смоленська, виявили братську могилу 28 метрів завдовжки і 16 метрів шириною, в якій у 12 шарів були зариті 3000 трупів польських офіцерів. Вони були в повному військовому обмундируванні, деякі пов’язані, деякі із власними документами, і у всіх були пістолетні рани в потилиці. Створена за пропозицією Німеччини комісія Міжнародного Червоного Хреста підтвердила, що це справа рук радянських властей. Під час подальших розкопок були виявлені інші захоронення, які дозволили оцінити загальну кількість загиблих у 10 тисяч чоловік.

Для надання цьому жахливому злочину якомога більщого розголосу німецькими властями в Катинь були запрошені журналісти з нейтральних країн – Швеції, Щвейцарії, Португалії та Іспанії. Коли інформація про Катиньську трагедію дійшла до Лондона, польський емігрантський уряд, очолюваний генералом Владиславом Сікорським, зажадав від Сталіна роз’яснень. У відповідь з Москви надійшла нота, що уряд Радянського Союзу не вважає за можливе далі підтримувати дипломатичні відносини з урядом Польщі, який піддався на підлу гітлерівську провокацію. На вимогу поляків до Великобританії розірвати дипломатичні стосунки з Радянським Союзом прем’єр-міністр Черчілль відповів відмовою. А через кілька місяців, 4 липня 1943 року, генерал Сікорський загинув в авіакатастрофі поблизу Гібралтару.

Новий керівник польського уряду Станіслав Миколайчик не став роздмухувати дипломатичний конфлікт і найважливішу роль в розслідуванні Катинської трагедії зіграв польський журналіст Юзеф Мацкевич, який в роки війни проживав у Вільно (нині – Вільнюс). З дозволу німецьких властей він побував у Катині і провів власне розслідування, в якому йому максимально сприяли нацисти. Мацкевич встановив, що під Катинню було розсріляно не 10 тисяч чоловік, а близько 4 тисяч, і завищенна кількість була оголошена з пропагандистських міркувань. Згодом було встановлео, що гільзи, знайдені в похованнях, були з тих серій патронів, що поставлялися Німеччиною Радянському Союзу ще в 1920-х роках, за часів Веймарської республіки, так само як і використані катами пістолети типу «Вальтер» і «Парабелум», для яких ці патрони були призначені.

У датованому 10 червня 1943 року підсумковому звіті було вказано, що вдалося ексгумувати 4143 тіла, 2815 з яких вдалося ідентифікувати поіменно. Згідно з німецьким звітом, за весь період ексгумаційних робіт, з 29 березня по 7 червня 1943 року, в Катині було знайдено близько 1650 листів, 1640 листівок і 80 телеграм, отриманих в’язнями Козельського концтабору від своїх рідних і близьких або написаних, але чомусь не відправлених ними самими. Всі ці матеріали Юзеф Мацкевич опублікував у газеті «Щоденний вісник» 3 червня, за що комуністичне підпілля, діючи за вказівкою з Москви, заочно засудило його до ліквідації як зрадника і гітлерівського посіпаки.

В СРСР з самого початку заперечувалась причетність до злочинів у Катині. Навпаки, створена в 1944 році спеціальна комісія під керівництвом академіка Миколи Бурденка, дійшла висновку, що польські офіцери були розстріляні німцями. Цієї версії радянська пропаганда дотримувалась наступні 45 років і лише 13 квітня 1990 року Радянський Союз офіційно визнав свою відповідальність за убивство НКВС у 1940-у році в Катинському лісі та “… висловив глибокий жаль з приводу трагедії”, назвавши її одним із найжорстокіших проявів сталінізму.