Посіпаки Москви. В дитинстві я був любителем програм “Время” та “Международная панорама” на радянському ТБ. Відтоді в мене в голові збереглось купа прізвищ тодішніх державних діячів різних країн – Менгісту Хайле Маріам, Ганс Дітріх Геншер, Еріх Хонекер, Бабрак Кармаль тощо… Щодо деяких з них я толком і не можу сказати – хто ж вони, власне, такі. Знаю лишень прізвище та з високою долею вірогідності можу припустити, що якийсь керівник якоїсь країни періоду сімдесятих-вісімдесятих років минулого століття.
Інколи якесь прізвище виринає в пам’яті та настирливо крутиться на язиці. Без будь-якої прив’язки до конкретики. Аби позбавитись нав’язливого та безглуздого набору літер в голові, доводиться лізти до ГУГЛу. До чого це я? Зараз спробую пояснити.
Мухаммед Наджибулла
Днями мені в голову знову втелющилось прізвище чергового діяча. Що це якийсь із керівників Афганістану, я пам’ятав. Але конкретніше… Знов виручив ГУГЛ.
Виявилось, що це остання маріонетка Кремля на чолі ДРА, тобто “Дємократічєской Рєспублікі Афганістан”. І закінчив він своє життя трагічно: за три роки після виведення радянських військ з Афганістану, 1992 року, уряд Наджибулли було скинуто збройною опозицією. Він втік до дипломатичної місії ООН у Кабулі, де переховувався від свого народу понад три роки. Втім, це йому не допомогло – 1996 року таліби, котрим було наплювати на дипломатичну недоторканість приміщення ООН, витягли його звідти за ноги і після довгих знущань стратили. Вони повісили понівечене і скривавлене тіло Наджибулли та його брата Шахпура Ахмадзая за сталеву дротову петлю на укріпленому КПП поблизу воріт президентського палацу. І, врахуйте, – це я ще не описав найстрашніші подробиці смерті. Кому цікаво – дані відкриті, “погугліть”. Нервових попереджаю – не варто того читати.
Доля останнього московського ставленика у Афганістані примусила мене поцікавитись іншими прокремлівськими керівниками так званих “країн соціалістичної співдружності” (до “дєбрєй” Африки та Південної Америки я вирішив не лізти, хоча й там маріонеток у Кремля було достатньо. Але ті вожді були настільки екзотичними, що краще їх не чіпати. Один Менгісту Хайле Маріам чого вартий!). Отож, простий перелік. І далеко не вичерпний:
Ніколае Чаушеску
Найвідоміший – диктатор Румунії. Хоча щодо нього варто визнати, що з Москви він не дуже-то й керувався. Навпаки, старався від неї дистанціюватись. Але в той же час був одним з чільних діячів міжнародного комуністичного руху, який координувався та годувався з Кремля. Генеральний секретар ЦК Румунської комуністичної партії. Президент Соціалістичної Республіки Румунія.
Розстріляний (разом з дружиною Єленою Чаушеску) за вироком військового трибуналу по звинуваченню у скоєнні тяжких злочинів проти народу Румунії і держави у 1989 році. Вирок було виконано негайно за прискореною правовою процедурою. Відеозапис страти транслювався у багатьох країнах світу.
Еріх Гонеккер
Багаторічний керівник Німецької Демократичної Республіки, Генеральний секретар Соціалістичної Єдиної Партії Німеччини. У жовтні 1989 року змушений піти у відставку.
Наприкінці 1990 року, після об’єднання Німеччини, судова влада видала ордер на арешт Гонеккера у зв’язку з розслідуванням злочинної практики стрілянини без попередження по громадянах НДР, що намагалися подолати Берлінський мур. Його також звинувачено у зловживанні владою та розкраданні державної власності.
Гонеккер переховувався від правосуддя спочатку в берлінській лікарні “Шаріте”, а потім у радянському військовому шпиталі під Потсдамом. У березні 1991 року Гонеккер з дружиною Маргот таємно виїхали в СРСР, де кілька місяців жили як “особисті гості” Горбачова. 10 грудня 1991 Гонекеру було запропоновано у триденний термін залишити СРСР, але він отримав політичний притулок разом з дружиною в дипмісії Чилі. Після розпаду СРСР у липні 1992 року їх відіслано з Росії до Німеччини.
У листопаді 1992 року в Берлінському суді відбулися слухання у справі колишнього голови НДР Еріха Гонеккера, колишнього прем’єр-міністра Віллі Штофа й міністра держбезпеки НДР Еріха Мільке. Одначе згодом судові процеси проти них припинено за станом здоров’я підсудних.
У січні 1993 року Гонеккер отримав дозвіл на виїзд у Чилі, де через рік помер від раку.
Тодор Живков
Генеральний секретар ЦК Болгарської компартії, Герой Народної Республіки Болгарія. Після падіння комуністичного режиму в липні 1990 року звинувачений у співпраці з таємною поліцією під час Другої світової війни. Утримувався під домашнім арештом, помер влітку 1998 року.
Янош Кадар
Керівник соціалістичної Угорщини. Ставленик СРСР після Угорської Революції 1956 року, організатор страти прем’єр-міністра Імре Надя. Зміщений зі своїх постів у травні 1988. Помер за рік, 6 липня 1989-го. Офіційною владою не переслідувався.
“Вдячний” народ таки оцінив його заслуги перед Батьківщиною, хоч і посмертно: у ніч на 2 травня 2007 року на центральному кладовищі міста Будапешта невідомими була розкрита могила Яноша Кадара, а також урна його дружини. На склепі, що знаходиться поруч з могилою Кадара, залишено напис: “Убивці і зраднику немає місця в святій землі!”.
Войцех Ярузельський
Керівник Польської Народної республіки у 1981-89 роках, президент Республіки Польща 1989-90 років. Після відставки його неодноразово намагались притягнути до відповідальності за події 1981 року (введення військового стану в країні), втім безрезультатно. 2007-го року його разом з іншими діячами соціалістичної Польщі звинуватили у злочинах комуністичного режиму. Суд тривав кілька років, проте Ярузельського у серпні 2011-го “через стан здоров’я” виключили зі складу учасників процесу. Помер у Варшаві, у 2014 році.
Михайло Горбачов
Не уник тяжкої долі “зрадника” і останній Генсек комуністичної партії Радянського Союзу. Ні, судити його не судили. І не вішали. Але потужна кампанія по його обструкції у Росії не вщухає. Михайла Сергійовича звинувачують у розвалі “найкращої в світі країни” та в тому, що він продався ЦРУ, Моссаду та іншим “піндосам”. Поки що кампанія, так би мовити, “на громадських засадах”, та Росія – країна необмежених можливостей. Хто зна, де прокинеться завтра черговий видатний діяч міжнародного руху – в себе вдома чи в тюрмі. А, може, теж буде доживати свої роки в якій дипломатичній місії?
Слободан Мілошович
Ну, і звичайно ж, не можна не згадати вже суто російську (не СРСР-івську) маріонетку. Слободан Мілошевич – президент Союзної Республіки Югославія (1997-2000), Сербії (1986-1997).
8 червня 2001 року колишнього президента Югославії Слободана Мілошевича передано Гаазькому Міжнародному трибуналу по колишній Югославії (МТКЮ) і переведено у в’язницю ООН у Гаазі. 11 березня 2006 року Слободана Милошевича знайдено мертвим у своїй камері у в’язниці Гаазького трибуналу. Він помер від серцевого нападу.
Ось так закінчили свій тернистий шлях вірні слуги, посіпаки Москви. У забутті, у вигнанні, прокляті власними народами. І це – керівники не якихось фейкових недореспублік на кшталт Південної Осетії, Придністров’я чи наших “любих” Л/ДНР. Це – визнані світом і цілком законні керівники легітимних і повноцінних державних утворень.
Навіщо я це пишу? А просто невеличкий екскурс у не таку вже й давню історію. Колись, як буде у мене натхнення, я заглиблюсь у неї далі. В ракурсі служіння Москві. Цікаво дослідити долі її слуг. Зрадників власних народів. Хоча, якщо розібратись, нічого цікавого там нема. Посіпаки Москви, всі вони Москви закінчили свій вік у небутті, прокляті тими, кого вони зрадили. Це, власне, не дивно і заслужено. Але й ті, кому вони служили і чиєї ласки запобігали, також заплатили їм тією ж монетою – презирством і забуттям. Бо зрадники нікому ніколи не потрібні.
Фото: Мухаммед Наджибулла
Афганістан: де вхід там і вихід
Биківня: кого розстрілювали енкаведисти?
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
