Анатолій Скінтей, військовий
Коли б мене читали батьки однокласників моєї доньки (нажаль, у фейсбуці їх рідко можна знайти), я б їм сказав.
Шановні. От ви збираєтеся поздравити всіх мальчіков з 14 жовтня. А шо це за празнік? День захисника України. А знаєте, скільки дєвочєк було і є зараз серед захисників України в окопах? Много! Сам бачив. А шо дєвочкі, чиї чоловіки воюють, а вони їм помагають, волонтерять, в хаті порають та дітей ростять — не захисники? А матері солдат? Ще й які! Це раз. Тоість, тіки мальчіков — неправильно.
А во-вторих. От всіх наших мальчіков (ну, нинішніх пап) всю жиссь поздравляли з 23 фівраля, бо ж мальчікі-защітнікі, дезодорант там, пєна для бриття і бутилка шоб побухать з другими защітніками. Правильно? А от тепер хай вийдуть ті із наших пап, хто таки пішов защіщать родіну, коли стала потреба. Не ховався од воєнкома, не шукав справку про плоскостопіє, не башляв кому надо і всьо такоє. Лєс рук, як то кажуть! На всю школу пара-тройка таких пап найдеться, та й то їх ідіотами щітають другії папи, які змогли одкупитися і мають плоскостопіє і вопше хай син Порошенка воює.
То я за шо веду. Не робіть із Покрови ще одне 23 фівраля з пєнкою для бриття. І не поздравляйте мальчіков з нею, бо мало хто із них зможе насправді (не дай бог) стать захисником. І дєвочєк не поздравляйте. І виходной не надо робить. Просто не надо нічого. Годі вже совок розводити.
А ті мальчікі і дєвочкі, кого воно стосується, тихо собі зберуться самі, якшо схочуть, обіймуться, вип’ють, згадають шось і когось, встануть на третій тост і капнуть на землю… Без пєнкі і одкриток. Бо так правильно.
