Коротко напишу про зустріч з Міністром юстиції Павлом Петренко.

Перш за все, мене цікавив прогрес чи регрес Мінюсту у порівнянні з минулим роком, коли я вперше почув плани реформування відомства, про що написав тут. Тому цей текст є невід'ємною частиною попереднього, бо, чесно, немає часу двічі прописувати одні й ті ж самі речі.

По-друге, читачі попросили поставити кілька запитань у коментарях до анонсу зустрічі у фейсбуці.

1. Один з читачів питає: Чи справді Мінюст скоротив свій штат, як і обіцяв? Так. Кількість працівників скорочено з 27800 до 12500 осіб (за рахунок виконавчої служби, держреєстраторів, районних відділів юстиції тощо).

2. Чи підвищили за рахунок скорочення зарплатню працівникам, що лишилися? Так. Середня з/п по відомству — 8000 гривень. Це дуже позитивний момент і це те, що було б добре для української науки: науковці за усіх скорочень не мають права вивільнені кошти спрямувати на тих, що лишилися, збільшуючи їхню мотивацію. Тому тут однозначний плюс.

3. Чи запущено антирейдерське законодавство? Так, 5 листопада 2016 року запрацював відповідний закон і кількість скарг на рейдерські дії скоротилася з 1500 випадків за 2016 рік до 30 за 8 місяців 2017. Петренко також прокоментував агрорейдерство (коли невідомі особи приїздять з тітушнею на поля, збирають врожай і тікають): це звичайний бандитизм і тут питання до правоохоронної системи (до речі, ми про неї ще нижче поговоримо).

4. У вересні таки має стартувати реформа пенітенціарної системи, яка недозавантажена, із купою збиткових підприємств (та «підприємств»). Наприклад, з підпорядкування пенітенціарної служби будуть виведені медики під Червоний Хрест (із збереженням розміру зарплатні), підприємства (якщо я не помилився у цифрах, з 108 підприємств — 96 збиткові, 60 взагалі треба ліквідувати) та 40000 га землі, права на користування якою через прозорі аукціони будуть продані.

5. Окремо по СІЗО. В т.ч. Лук'янівському. Інвестор перелякався інформаційного шуму і втік. Тому перемовини у Києві щодо будівництва нового СІЗО у Коцюбинському треба починати спочатку. А от у Львові все добре і скоро там з'явиться новенька будівля.

6. Кількість центрів безоплатної правової допомоги збільшено з 100 до 550. Обслуговуються 70000 громадян на місяць. Працюють 5500 адвокатів та 3000 юристів.

7. Впроваджуються програми по інформатизації потерпілих та затриманих щодо їхніх прав. Все відбувається банально: за пілотним проектом поліція мусила при затриманні порушника чи оформленні потерпілого надати йому листівку з його правами. В результаті слідчі почали скаржитися, що в них додалося роботи, бо ті ж потерпілі почали вимагати всілякі протоколи та документальні підтвердження.

8. Україна вибула з топ-3 країн-лідерів по катуванням. Досягти цього вдалося шляхом зобов'язання надання затриманим у 3-годинний термін адвоката.

9. Відсоток виконання судових рішень зріс з 5 до 15%. Тому що у виконувачів судових рішень тепер є стимул — вони отримують певний регламентований відсоток від суми стягнення.

10. Нині онлайн можна отримати вже 22 (якщо не помилився) послуги, типу отримання свідоцтва про народження. Перелік буде розширюватися.

11. Було питання по заочній юридичній освіті. Так, Міністр проти заочної юридичної освіти. Робота щодо реформи цього напрямку проводиться разом з МОН і буде запущена з 2019 року. Щоб вступити у юридичну магістратуру треба буде здавати відповідне ЗНО після бакалаврату.

12. Міністр проти реєстрації SIM-карт, оскільки це є збором персональних даних із незрозумілою метою.

13. Було кілька питань від читачів по реєстрам. Дуже добре цим володіє Олена Сухманова. Загальна відповідь: робота над реєстрами триває, в т.ч. спрощення, латання дір і т.п. Приймаються усі зауваження та пропозиції. АЛЕ. Читач поскаржився, що не може зареєструвати власний статут: приватні нотаріуси чомусь відмовляються, а онлайн-будинок юстиції дозволяє зареєструвати лише модельний статут. Суть у тому, що якщо статут не є «стандартним», то він потребує перевірки. Тому онлайн таку процедуру зробити не можна. З приводу того, що статут не реєструють приватні нотаріуси — вірогідно, що статут не відповідає нормам законодавства.

14. Читач поставив питання щодо Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. Зокрема, там є п.105, ч.6: «розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера ». Проблема у тому, що терміни подання закону — 2-й квартал 2017 року, а результату поки не видно. Міністр запевнив, що законопроект буде подано на початку 2018 року.

15. Говорили також про те, що основні проблеми наших громадян починаються з того, що вони не знають своїх прав/не вживають жодних заходів, коли їхні права порушено. Тому Мінюст бачить одним зі своїх обов'язків — просвіту населення, в т.ч. за допомогою онлайн-курсів на платформі Prometheus. Наскільки я зрозумів, фахівці Мінюсту будуть розповідати громадянам, які права вони мають і куди мусять звертатися у випадках їх порушення. Я так собі уявляю, що це має бути чимось схожим на онлайн-курс «Захист прав споживачів: теорія і практика». Триматиму в курсі.

Загалом, боротьба триває, Міністерство наче реформується. Від себе зазначу, що Мінюст провів шалену паперову роботу по усім кредитам МВФ та по безвізу. Результат ніби є.

Читайте ще про реєстрацію громадських об'єднань, банкрутство фізичних осіб, переатестацію працівників пенітенціарної служби та інше — у Олександр Рудоманов та Дмитро Вовнянко (якщо ще хтось щось напише — відпишу).

Але є два неприємні моменти.

1. Міністр розповів історію, що один з ЦНАПів не надавав послуги з реєстрації нерухомості. Мав би це робити, але не робив. Ні, громадяни могли зареєструвати житло, але лише через приватних нотаріусів. З його слів, начальниця ЦНАПу нібито допустила таку ситуацію свідомо. Міністр тішиться, що добре, що приватники є і проблема лише в тому, що ЦНАП недоотримав гроші від населення, якби виконував свої функції нормально. Я не великий знавець нотаріальних послуг, але мені це чимось нагадало паралель про «не страшно, що комунальний транспорт не їздить, адже є маршрутники на Богданах та Рутах». Типу конкуренція, низькі ціни тощо. Чим це закінчується у випадку приватних перевізників — жахливим станом автопарку та не низькими цінами — відомо. І якщо, припустимо, міська влада через підставних осіб володіє приватними компаніями з перевезення, то міська влада і буде знищувати комунальний транспорт, аби собі ж не робити конкуренцію. Нє, я не кажу, що тут так :) Але мене напружує, що такі випадки стаються і це не розглядається, як нанесення збитків державі. Таке...

2. Я вас запевняю, що я не піднімав питання легалізації зброї для громадян. Міністр першим почав і після палкої суперечки на десяток хвилин ми просто домовилися округлити це питання і штучно перервали обговорення.

Ми обговорювали питання агрорейдерства, яке пан Міністр назвав банальним бандитизмом. Так одна із спільнот створила загони самооборони і зі зброєю у руках охороняє свої угіддя. Насправді, варіантів дійсно лише два: твоє збіжжя вивозять люди у масках, а правоохоронна система буде намагатися знайти винних, або люди самостійно мають стерегти поля. Нє, я припускаю, що є третій варіант, коли на кожне поле прикріпляють нацгвардійців та СБУ, але перші — безуспішно ганяють по Волині бурштинову мафію, а другі — пресують айтішників та майнерів біткоїнів. Де-факто, поля охороняти — нікому і ніколи.

Так от, організатор тих фермерів-зі-зброєю жаліється, що їх важко контролювати. Він переживає, що вони можуть завітати у бар і за чаркою постріляти одне одного. Ну, я б тут краще згадав про чергу за хлібом, але нехай стріляються і в барі. Не суть.

І от після цієї сумної історії, Міністр Петренко, власник нагородної зброї, сказав, що легалізація зброї для громадян — буде визнанням слабкості держави.

Після цієї тиради мене просто розірвав когнітивний дисонанс. Тобто, з одного боку безсилля держави по захисту людей від бандугрупувань — на лице. З іншого, ми чуємо, що дозволити людям мати право захищати своє здоров'я, життя і майно і не сідати після цього в тюрму за перевищення меж самозахисту — це не комільфо, бо ми визнаємо, що «король — голий», тобто держава — слабка.

Нехай гинуть/крадуть, зате ми вважатимемо, що все ок?

Міністр спробував пояснити, що, в принципі, питання легалізації — на часі, але потребує обговорення. Типу, до якої системи ми йдемо. Якщо до американської — то це погана ідея. Якщо до естонської — можна говорити. Чому не до американської? Бо право на зброю громадяни США отримували разом із прапором тих же США, який вони встановлювали на диких землях. І без зброї вони б не вижили. Отак от.

Загалом, якщо я вірно зрозумів, думка велася до того, що зброя — то рудимент. І в питаннях захисту треба покладатися на правоохоронні органи.

Ні, я розумію, що Арсен Аваков нагороджує зброєю по-совісті, про що я вже писав.

Але де ж совість?

Чому нагородна зброя — не є свідченням слабкості правоохоронної системи загалом та управління державної охорони зокрема, а право на збройний захист для усіх громадян — є?

Може нагородна зброя сприймається її власниками, як певний фєтіш? Як дорога забавка? Тоді чому цим фєтішом бавиться Пашинський?

Де та межа лицемірства і кількості нагороджених, після якої ми визнаємо, що в державі не все гаразд?

Вибачте, що спаплюжив, в принципі, непогане враження від реформ у Мінюсті, але я не можу терпіти псевдонауковців, плагіаторів (привіт, Лептонний Боже, ми пам'ятаємо про тебе) та людей, що своїми розмовами викликають в моїй голові перевантаження блоку логіки.

Тому, резюмуючи:

- реформування Мінюсту наче відбувається. І наче все вдається.

- ставлення пана Петренка до зброярського питання — окрема історія, що не має стосунку до реформ відомства.

Такі справи.

Але все буде добре.

Переможемо.