В сім'ї, скільки себе пам'ятаю, спілкувалися тільки і виключно українською. А проблеми почалися, коли не прийняли до української школи. Їх тоді було на район дві чи три. Так і провчився до восьмого в школі, де викладання було російською, а українська мова і література - декілька годин на тиждень.Перший класний керівник - викладачка російської. Друга, з п'ятого класу вчителька української мови й літератури. Дуже гарний і кваліфікований фахівець. Дивувало при цьому що в класі було достатньо дітей "понаєхів", звільнених від відвідування й так нечисленних уроків української. Їхні родини швендяли просторами сересер за батьками - військовослужбовцями. А тут доля занесла в академію до варварського Києва, то нащо напружувати дитину п'ятирічним вивченнями "штучної" мови, коли на обрії очікуваний переїзд до Зажопінська, чи Мухосранська. Так і ширяли ці "рождьонниє в СССР" по всій країні. Шоб нарешті, коли татко, старшим офіцером, вийде у відставку, осісти в Прибалтиці, Києві, чи Криму
Оновити