Коментарі


Нові: Внизу | Вгорі :: Додати коментар
Оновити
Василь Дев'ятисил Василь Дев'ятисил 20:22, 2 авг 2020
facepalm Автор лише у 1989 році закінчив фізико-математичну середню школу № 145 м. Києва (тепер Київський природничо-науковий ліцей № 145).
У 1993—1995 роках працював на посаді секретаря-референта Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка).
..
Що він знає про совдепію?! Як каже моя мама:"Синку, ти ще не бачив смаленого вовка!" Подальша біографія тіпочка — типова кар'єра агента впливу.
p.s. Мого дядька під час війни на вулиці Києва схопила німчура і відвезла на розбудову їбучого фатерлянду, а коли він повернувся інвалідом, то любімая сов. власть заборонила йому проживання в Києві. Він прожив все життя в Тарасівці, там одружився, виховав дітей, там і помер, Царство йому небесне.  
Подобається 1 Не подобається 1
Відповісти | Цитувати виділене
Максім Вознік Максім Вознік 17:06, 2 авг 2020
...Радянський режим збанкрутував не тому, що він був аморальним чи злочинним (хоча в окремих проявах він був саме таким). Історичний розвиток загалом не надто корелюється етичними імперативами. За часів "застою" СРСР втратив свою вітальність, присів на нафтодолари, відмовився модернізуватися і програв змагання за майбутнє.
 
Радянський режим не стратили як злочинця - він помер через старість. Лишивши своїм спадкоємцям не найщасливіші спогади (які згодом не раз вибухали жахливими історичними відкриттями), але цілком пристойну спадщину. І саме тому в Україні за всіх потуг неонаціоналістів провалюється спроба "засудити комуністичний режим", як був засуджений нацистський режим у Німеччині.
 
Якщо ми хочемо злетіти у майбутнє, ми маємо нарешті поховати небіжчика УРСР, а не постійно розривати її могилу, живлячи танцями на її могилі...
 
Тільки прийнявши радянську спадщину як свою (а не колоніальну, накинуту зовні), ми будемо спроможні дати їй раду....
 
Подобається 1 Не подобається 4
Відповісти | Цитувати виділене
Максім Вознік Максім Вознік 16:57, 2 авг 2020
...комуністичний режим не дорівнював нацистському. Бодай тому, що СРСР 1920-х, 1930-х, 1940-х, 1950-60-х та 1970-80-х був кардинально відмінним. І бодай тому, що в Україні він лишив по собі не суцільні руїни та окупаційну владу, як це трапилось в Німеччині 1945 року, а індустріально розвинуту країну з порівняно доброю інфраструктурою та низкою проривних технологій у ВПК, космічній та авіаційній галузях, атомній енергетиці, автоматизованих системах управління та медицині. Навіть у гуманітарній сфері, де українці відчували себе найбільш упослідженими (якщо "антисоветчик" Йосип Бродський на початку 1970-х змушений був емігрувати з СРСР, то Василь Стус того ж 1972-го почав своє сходження на табірну Голготу), Україна мала Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні, який у 1970-80 видав досі неперевершений за обсягом 11-томовий Словник української мови (що за охопленням словникового запасу на 15 тисяч слів перевершував "Словарь современного русского литературного языка" (1950-1965)
Подобається 1 Не подобається 4
Відповісти | Цитувати виділене
Максім Вознік Максім Вознік 16:55, 2 авг 2020
... Не даремно Ніцше називав ресентимент "мораллю рабів", який спонукає їх до повстання, яке ніколи не перетворюється на справжню революцію, бо в ньому домінує прагнення помсти, а не творче прагнення "нового початку". Бо "новий початок" можливий лише через внутрішнє визрівання, дорослішання, усвідомлення усієї складності світу та перебирання на себе відповідальності за власну долю. А не перманентне нарікання на "підступних москалів", "пихатих ляхів", "цинічний Захід" чи "хахлів-малоросів". На жаль, "постколоніальний синдром" - це живильне середовище українського ресентименту. Наша перша гамівна сорочка, яка не дає нам злетіти у майбутнє.
 
Наша друга гамівна сорочка - це невідрефлексована спадщина УРСР. Сьогодні, коли минуло 30 років після проголошення Декларації про державний суверенітет України, коли виросло покоління, яке чуло про "совок" тільки з чужих вуст, на часі відкинути емоції та спробувати усвідомити та прийняти нашу радянську спадщину.
Подобається 1 Не подобається 4
Відповісти | Цитувати виділене
Максім Вознік Максім Вознік 16:51, 2 авг 2020
...демонів минулого в нас лише два. Перший - це демон постколоніалізму. Його вигадала українська гуманітарна інтелігенція, яка по Шевченку творила наратив сучасної української нації і досі прагне монополізувати самоусвідомлення українства. Квінтесенцією цього наративу можна знайти у відомій формулі: "Геть від Москви!" (десь до початку 18 століття вона напевно мала б звучати як "Геть від Речі Посполитої!").
 
Таку історію дійсно не можна читати без брому. А також без відчуття ресентименту, який звільняє від відповідальності за власні невдачі та помилки. Замість шукати причину наших поразок у собі, тверезо оцінювати можливості самореалізації (чи навіть виживання) у конкретно-історичному контексті та пишатись об’єктивними звершеннями, колоніальний наратив культивує відверту ненависть та приховану заздрість до тих, кому вдалося. І не важить, це "вдалося" стосується побудови імперії, власної національної держави, модернізації чи вступу до перспективних альянсів...
Подобається 1 Не подобається 3
Відповісти | Цитувати виділене
Символів залишилося: 1000

Останні коментарі






© 2012-2021 linkodrom rss

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Політика конфіденційності
Загрузка ...