У середині 0-х вели справу з Донецькою фірмою. Після перемовин хазяї запропонували квитки в місцеву оперу. Шляхетно, тим більш, що давали "Лебедине озеро". Зал був заповнений відсотків на 15-20, при чому прихильники Петра Ілліча лузгали насіння та гризли горішки. Погасло світло в залі, почалася вистава під... фонограму!!! Тільки при освітленні сцени я помітив на ній 2 величезні дебелі колонки часів СРСР, що були раніше сховані завісою. Це-шок №1. Шок №2. Вийшовши з зали натрапили на "буфет" більше схожий на невеличку ресторацію. Там любителів прекрасного було явно більше ніж в залі. А на ранок "інтелігенція Донбасу" відверто дивувалась, що нам могло не сподобатись. Адже: "І зала вільна - сідай, де хочеш, і коньяк не палений". А ви кажете "шахтарі- трактористи"!