У вересні 1944 року уряди Української, Білоруської та Литовської РСР уклали угоди з Польським комітетом національного визволення, згідно з яким відбувався «обмін населенням» - етнічні поляки відправлялися до Польщі, а українці, білоруси та литовці - в СРСР. Перші ешелони з переселенцями вирушили вже в листопаді 1944 року. До 31 жовтня 1946 року з СРСР до Польщі було переселено майже 1,1 млн чоловік (з них 810 415 чоловік з території УРСР), у тому числі понад 143 тисяч євреїв, які практично зразу переправлялися в Британську Палестину; з Польщі до УРСР прибуло 482 800 українців.
Переселення тривало фактично до осені 1946 року. За оцінками поляків на території Польщі залишилось до 80 тисяч українців, лемків та русинів.
На початку березня 1947 року для ліквідації суспільної опори баз українських повстанців Польща звернулась до СРСР та Чехословаччини з проханням зкоординувати оперативні дії проти УПА та ОУН і попередило про заплановане виселення українців з прикордонних з УРСР районів на територію колишньої Східної Пруссії. Одночасно до СРСР надійшло прохання прийняти ще 20 тисяч українців, які виявили бажання переселитись в Україну, на що міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський і секретар ЦК КП (б) Л. Каганович відповіли відмовою, мотивуючи це відсутністю житлового фонду і тим, що у Польщі залишилось «головним чином українське населення, заражене бандитизмом»...
Оновити