8 червня 1934 року в Радянському Союзі прийняли закон, який по-суті дозволив Сталіну і його адептам виправдати розстріли без суду та слідства, знущання й масовий терор населення комуністичної імперії.
Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову «Про доповнення постанови (про здійснення державних, контрреволюційних і особливо небезпечних для Союзу РСР злочинів проти порядку управління) статтями про зраду Батьківщини». Запущений маховик підлих та безжалісних убивств і знущань тільки додав швидкості…
Йосиф Сталін кермував «Червоною державою» 32 роки. За цей час він та його послідовники просто взяли і без вагомих на те причин знищили мільйони людей. Зокрема історик російської академії наук Віктор Земськов, дослідник демографічних наслідків сталінського терору наводить такі цифри:
Засуджено – 3, 77 мільйони людей
До вищої міри покарання – 765 тисяч
У книзі своїй книзі «Велика брехня XX століття» Земськов пише, що найбільша кількість засуджених знаходилась у ГУЛАГу в 1950 році — 2,56 млн осіб.
Деякі історики з такими цифрами не погоджуюся, і відкрито говорять, що Земськов навмисне применшив кількість жертв Сталінських репресій. Приміром, головний радянський політв’язень Oлександр Солженіцин, маючи за плечима чималий досвід «сидіння у концтаборах», провівши дослідження наводить цифру у 66 мільйонів людей.
Куди менші цифри наводить американський історик Тімоті Снайдер. Ще в 2011році він писав:
– Загальне число цивільних, убитих сталінським режимом, наближається до шести мільйонів – безперечно, це страхітливо велика цифра.
З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів Нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності і відповідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу.
Заслужений професор Гавайського університету, автор терміна і концепції демоциду<, історик та дослідник Рудольф Руммель в одній зі своїх 24 наукових праць «Смертельна політика: Радянський геноцид і масові вбивства з 1917 року», посилаючись на чисельні джерела, фахово обґрунтовує розрахунки та вказує кількість людських жертв серед цивільного населення за період правління Йосипа Сталіна в розмірі 51 млн 755 тис. осіб, з яких близько 40 мільйонів померло або було вбито в таборах ГУЛаг.[
Цей термін навіть у кривавому СРСР мав доволі широке трактування. Завдання шкоди сувернітету, шпіонаж, шкідництво на виробництві, та навіть розповісти якийсь анекдот про владу чи посміятися зі Сталіна було рівноцінно державній зраді. Інколи справа доходила до абсурду: приміром, якщо твій далекий родич у роки громадянської війни воював на стороні білих, або ж боровся за Україну в складі петлюрівської армії, то тебе могли легко занести до чорного списку ворогів народу.
На об'єднаному Пленумі ЦК і ЦКК у січні 1933 року Сталін заявив «Сильна і могутня диктатура пролетаріату — ось що нам потрібно тепер, для того щоб зітерти в порох останні рештки вимираючих класів і розбити їхні злодійські махінації». «Репресії, — заявив Сталін влітку 1930 року на XVI з'їзді партії, — є необхідним елементом наступу» [1]. Ідеологічною основою репресій була боротьба проти «ворогів народу»
Згідно з постановою від 8 червня 1934 р. за державну зраду визначалася найвища міра покарання — розстріл із конфіскацією всього майна, а за пом’якшуючих обставин — позбавлення свободи на строк 10 років із конфіскацією майна. Тобто, якщо твої родичі колись були проти радянської влади, а ти – її палкий прихильник, то тебе все одно розстріляють.
Всесоюзний Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову «Про доповнення постанови (про здійснення державних, контрреволюційних і особливо небезпечних для Союзу РСР злочинів проти порядку управління) статтями про зраду Батьківщини». Запущений маховик підлих та безжалісних убивств і знущань тільки додав швидкості…
Засуджено – 3, 77 мільйони людей
До вищої міри покарання – 765 тисяч
Деякі історики з такими цифрами не погоджуюся, і відкрито говорять, що Земськов навмисне применшив кількість жертв Сталінських репресій. Приміром, головний радянський політв’язень Oлександр Солженіцин, маючи за плечима чималий досвід «сидіння у концтаборах», провівши дослідження наводить цифру у 66 мільйонів людей.
Куди менші цифри наводить американський історик Тімоті Снайдер. Ще в 2011році він писав:
– Загальне число цивільних, убитих сталінським режимом, наближається до шести мільйонів – безперечно, це страхітливо велика цифра.
Цей термін навіть у кривавому СРСР мав доволі широке трактування. Завдання шкоди сувернітету, шпіонаж, шкідництво на виробництві, та навіть розповісти якийсь анекдот про владу чи посміятися зі Сталіна було рівноцінно державній зраді. Інколи справа доходила до абсурду: приміром, якщо твій далекий родич у роки громадянської війни воював на стороні білих, або ж боровся за Україну в складі петлюрівської армії, то тебе могли легко занести до чорного списку ворогів народу.
Оновити