Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію стадіону «Спартак», міської лікарні № 15 і пологового будинку, лікарні імені Павлова, експериментального заводу «Укрпромконструктор», рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці (тепер на місці останнього — Куренівський парк), низки інших підприємств та установ. Загалом площа затоплення склала 9 тисяч кв. метрів
Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію стадіону «Спартак», міської лікарні № 15 і пологового будинку, лікарні імені Павлова, експериментального заводу «Укрпромконструктор», рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці (тепер на місці останнього — Куренівський парк), низки інших підприємств та установ. Загалом площа затоплення склала 9 тисяч кв. метрів
За одними даними, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки. Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф «Для службового користування», внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Непридатними для проживання виявилися 298 помешкань, у тому числі 163 приватні будинки, в яких мешкало 353 родини чисельністю 1228 осіб
Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей із небезпечної зони вжито не було. О 6:45 13 березня дамба почала руйнуватися, а о 9:20 (деякі джерела[джерело?] подають час 8:30) її прорвало, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Початкова висота валу сягала 14 метрів, ширина у створі «Кирилівська церква» — приблизно 14 метрів, а швидкість — 5 метрів за секунду. О 9:30 пульпа дісталася Куренівки та залила площу близько 30 гектарів. У районі вулиці Фрунзе висота валу зменшилася вдвічі. Поступово розріджена пульпа ставала твердою, мов каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями досягла трьох метрів.
Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав.
Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули
28 березня 1950 року рішенням № 582 (повторно —2 грудня 1952 року) виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петрівських цегельних заводів, розташованих поблизу, на Сирецькій вулиці, 33. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.
Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки, але замість бетонної дамби спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м³ за секунду, що було недостатньо для викл
Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки — але замість бетонної дамби було споруджено земляну, яка не відповідала нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м3 за секунду, що було недостатньо для виключення можливості аварії.
Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було. О 6-45 ранку 13 березня 1961 року дамба почала руйнуватися, а через 3,5 години її прорвало. Брудна вода і близько 700 тисяч кубометрів мокрого грунту сповзли по яру вниз і покотилися до вулиці Фрунзе.
У 1950 році виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів, розташованих поблизу. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного Яру. Всього за 10 років у такий спосіб було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту на площі близько одного квадратного кілометра.
О 10-15 ранку 13 березня 1961 року дамба, яка перекривала Бабин Яр, не витримала навантаження і 14-метрова хвиля пульпи зі швидкістю 5 м/с хлинула на Куренівку, зносячи будівлі, людей, транспорт, трупи і залишки трун з довколишніх кладовищ. На площі близько 30 гектарів було знищено все живе. Тіла загиблих витягували впродовж місяця. За офіційними даними, Куренівська трагедія обірвала життя 147 людей, за неофіційними – 1,5-2 тисяч.
Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Один із автобусів зіткнувся з вантажівкою і запалав.
Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо ім. Красіна, кілька десятків його працівників загинули
28 березня 1950 року рішенням № 582 (повторно —2 грудня 1952 року) виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петрівських цегельних заводів, розташованих поблизу, на Сирецькій вулиці, 33. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного яру. Всього за 10 років у такий спосіб до відрогів яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту, зокрема до відрогу № 3, де пізніше сталася аварія, 3 млн 191 тис. м³. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра. Шар намиву сягав 30 метрів.
Намив виконувався на висотах від 40 до 60 метрів над рівнем великого промислового та житлового району Києва — Куренівки, але замість бетонної дамби спорудили земляну, яка не відповідала ані проекту, ані нормам безпеки. Пропускна спроможність протиповеневого стоку становила лише 0,5 м³ за секунду, що було недостатньо для викл
Ще 11-12 березня 1961 року через дамбу переливалися струмочки води, що ставали дедалі сильнішими, однак заходів для термінового зміцнення дамби чи евакуації людей з небезпечної зони вжито не було. О 6-45 ранку 13 березня 1961 року дамба почала руйнуватися, а через 3,5 години її прорвало. Брудна вода і близько 700 тисяч кубометрів мокрого грунту сповзли по яру вниз і покотилися до вулиці Фрунзе.