17 грудня 1920 року польський сейм ухвалив закон “Про надання землі солдатам війська польського”.
 
Військо то польське, а землі їм надавали історично українські. Це був план Варшави по ополячуванню Галичини та Волині. Саме ці поселенці стануть основою для формування місцевих відділів Армії Крайової. Саме вони під час війни будуть знищувати українців.

Роздача земель воякам була обіцяна польською владою в часи наступу більшовиків на Варшаву. Відбулося Диво на Віслі (завдяки українським частинам, що відтягли частину сил совєтів на себе), обіцянку довелося виконувати.

Ну то і виріши вбити двох зайців одним пострілом: і солдат поселити і збільшити польську присутність серед населення новонабутих «Східних кресів». Другій Речі Посполитій потрібно було закріпитися на цих землях. Так зародилася політика осадництва.

Складне питання суспільно-політичних відносин. Потребує глибшого вивчення..

Оса́дники (пол. osadnicy) — мовне запозичення з польської, термін, яким в радянській історіографії прийнято було називати польських колоністів міжвоєнного періоду — солдатів у відставці, офіцерів польської армії, членів їх сімей, а також цивільних добровольців-переселенців з числа поляків, які проживали на т.зв. «землях коронних» та отримали після закінчення радянсько-польської війни земельні наділи на територіях Західної України (зокрема Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся) і Західної Білорусі.

В результаті першої світової війни була відновлена Польська держава до складу якої увійшли також території Західної України та Західної Білорусі, де етнічні поляки складали меншість населення, маючи чисельну перевагу лише в великих і середніх містах. Польський уряд зробив належні висновки з дворічної польсько-української війни, в якій опорою УГА було власне українське селянство. З метою послаблення економічної бази українського національно-визвольного руху на теренах Польщі було заплановано аграрну реформу, яка мала на меті зміцнення польського елементу на селі в Західній Україні та Західній Білорусі.

Після підписання прелімінару Ризького мирного договору польський сейм 7 та 17 грудня 1920 року ухвалив два земельних закони. Перший стосувався процедури передачі земель, які до відновлення польської держави належали царській родині та іншим власникам суб'єктів Російської Імперії, а другий — про пільгове надання землі інвалідам та ветеранам польського війська, які відзначились у польсько-українській та радянсько-польській війнах.