Історію України неможливо любити. Вона складна. У ній багато поразок і зрадників. Однак, якщо ми хочемо відбутися, ми повинні свою історію знати І враховувати. У 1991 році висновок Дойчебанку був такий: з усіх республік колишнього Союзу Україна має найкращі шанси на становлення. Вони взяли це не «зі стелі»: врахували потужність промисловості, аграрного ектору, науковців, освіченість населення, культуру. Однак іронія долі така, що й майже через 30 років Україна, фактично, залишається на тому ж місці. Бо в нас не було історії за всіма цими напрямками. Або ми не врахували її уроків. Минуле має дуже велику гравітаційну силу – воно не дозволяє нам відірватися до землі, якщо ми не вивчимо цей досвід.
Україна не зможе стати новою Німеччиною, бо в нас зовсім інша історія. Але за розвитком точно може стати новою Польщею, наприклад.
Зараз не маємо вибору, окрім як радикальні реформи. Якщо ти робиш швидкі реформи, то це менше болить суспільству. І досягаєш найкращого результату. Ми ж весь цей час або не робили реформ, вважаючи їх дуже дражливими, або робили їх повільно.
Потрібні не лише суто економічні реформи. Бо економіка, як той Мюнхаузен у мультику, не здатна сама себе витягти з болота. Важливіші політичні реформи. Мої друзі, побувавши в Давосі цього року, поділилися враженнями: Україна «сходить з радарів» світу. Інтерес до нашої країни суттєво впав. Це пов’язане з відсутністю великих позитивних змін тут, з відсутністю ясних сигналів та позицій. Але при цьому інвестори готові сюди зайти. Бо маємо великий ринок, та й народ працьовитий. Чого чекають? Потрібні незалежні суди.
Зараз все більше дискусій про появу нової політичної сили здатної на реальні реформи. Яка буде брати і робити. Відрадно, що в цих дискусіях – багато представників середнього бізнесу. Проукраїнського, соціальноорієнтованого. Хоча років 10 тому ніхто ніхто з бізнесу не мислив такими категоріями. У країні, де діє патерналізм, робити успішний бізнес неможливо, складно, небезпечно. Для нього така модель управління державою неприпустима.
Грицак пише про покоління: Я певний, що молодь зараз буде активно виїжджати. З цим нічого не можна зробити. Назавжди виїздять здебільшого ті, хто хоче спокійного життя. Таке є в Європі, є в США. Спокійне, але нудне. Але ось що: з тих, хто, повчившись за кордоном, повертається, кожен вартий десятьох. Чому вони повертаються? Бо в Україні цікавіші виклики, на які можна відповісти,і можна цілком неочікувано сформувати своє життя. Наприклад, така показова історія. Є український політик Олег Березюк. Небагато хто знає, що за освітою він лікар, психіатр. А ще менше людей знає, що він закінчив університет в США, вчився там 10 років. Однак потому вирішив стати політиком – і повернувся в Україну. Міг би він стати політиком в Америці? Навряд чи. Там и він був психіатром, мав би практику і непогано заробляв – але був би одним з сотень лікарів. Тут же він відбувся як політик.
Україна не зможе стати новою Німеччиною, бо в нас зовсім інша історія. Але за розвитком точно може стати новою Польщею, наприклад.
Зараз не маємо вибору, окрім як радикальні реформи. Якщо ти робиш швидкі реформи, то це менше болить суспільству. І досягаєш найкращого результату. Ми ж весь цей час або не робили реформ, вважаючи їх дуже дражливими, або робили їх повільно.
А дайте українцям ще одного вальцмана, і ви й історії її не впізнаєте....
Не знаю как молодая, но необразованная есть - Юля!
Оновити