Неньков їздити, люде, то є фист файна забава. Бо дороги наші — живі свідки палеоконтактів і тому їзда ними не потребує жадних розумових зусиль. Мож їхати автом і сидіти си в антирнеті, єднов руков стрімити в прємий ефір, а лівим вухом по теліфону слухати виправдовування голови району про «ніц нима в буджеті». ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ... Кубіти спокійно можут си манікурити, вочи лоріальом мадзьґати, а хлопи розглєдатисі за міні спідницями і блідими ногами дівок, шо не були «на бульбі». А мож клоцати бздури на новтбуці для «Медіа Дрогобиччина», як Я, наприклад. Бо яка ті ріжницє, хлопе чи бабо, котрим кулком трафиш у баюру, величинов з новий басен в Дрогобичи? І тобі всьо їдно, шо та канава під ґаз чи воду. А мо" від того, шо ту фосу прокладают під антернет, вна стаєсі більш високотехнольогічнов і тодий вся ходова твого авта зачинає ся адаптовувати до нових умов сьогодення? Їздиш си кажен день єднов і тов самов дорогов, і кулка твого авта вже навит не квадратові, а набувают кшталту невідомої геометричної фігури, зате памітают всі вирви і доли, як всі свої кріпильні болти. Всьо йде свойов колійов, все призвичаюєсі. Кєрмо в потрібнім місци само сі повертає де тре, поворотнікі міґают, шкєльця на дверьох самі ся підоймают від пилюки, коли попри тебе якась огроменна фура проїжжєє...ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ… І ти вже знаєш всьо про ґуму, діскі і періодично сі спиняєш посеред поля, звично береш два колічка в бесаги і валиш в найближче село до хати, до болі в пулярисі* знакомого, вічно пняного, механізатора.
А коли єдного погожого дня на дорогу приходєт серйозні хлопи на трахтОрах з алмазними пилами і зачинают робіти зі звичайних ям квадратові, то в ходової твого авта стаєсі когнітивний дісонанс. І вже твої кулка не співпадают з формами нововирізаних вибоїн, а мняке місце твого тіла тиж остро риагує на такі новації. Проходе якійсь чєс разом з, довгоочікуваним дорожниками, ДОШЧЕМ і ти, виїзжаючи на звичний для себе маршрут, бачиш замість прямокутних вибоїн, НАЛИСНИКИ асвальту, завбільшки як завиванці тещі в день твоїх заручин. І знов зачинаєсі період адаптациї до нової колії, призвичаювання до ультрасучасних умов. Але ти й далі пхнеш тим шляхом, як по сходах. Хіба звучання сі мінєє: ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф, ТУ-дуф-туф, ту-дуф-туф….
Мені сі здає, люде, жи навит, як хтось сплете якє сейсмоактивне мереживо, шо забиспечит сімбіоз люцкого мозку і авта, то всьо їдно трєсти на наших шляхах не перестане допукі глисти сі занімают асвальтом, а мухі кружляют над люцькими коштами. ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф...
Тому йду наклоцаю ше якусь оповідку, але вже в, більш звичнім, горизонтальнім положенні.
Завше Ваш, Яків Кутовий.
*пулярис — гаманець з касов переважно.
