«Життя – театр!», – приблизно так сказав видатний Шекспір. Перефразовуючи його, «Українське життя і українська політика – ще той театр».

ЯК В УКРАЇНІ ЗАКОНИ ПРИЙМАЮТЬ вистава на 4 дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Режисер

Політики

Громадськість

Меншини

Ніким-не-керовані-активісти

Глядачі: українці з локшиною на вухах. До кінця четвертої дії локшини на вухах стає в чотири рази більше.

ДІЯ ПЕРША. ЗАКОН ПРО КВОТИ НА РАДІО

Режисер за кулісами дає знак політикам. Політики вибігають на сцену, реєструють у Верховній Раді Закон про квоти на радіо.

Політики: Ми зареєстрували найкращий за історію України закон про квоти на радіо! Тепер українських пісень стане більше аж 30%, а ведучі говоритимуть — українською 60% і російською 40%! Це велике досягнення для українців!

Режисер з-за куліси дає знак громадськості. На сцену вибігає громадськість.

Громадськість: Ви — політики брехуни! Нема до вас довіри! Ваш закон поганий! Ми, громадськість, представляємо інтереси українських громадян, і наш закон кращий! За нашим законом українських пісень стане більше аж 30%, а ведучі говоритимуть — 60% українською і 40% російською! Треба наш закон приймати, а Ви — політики, вороги українського народу, тож ви повинні свій закон відкликати, а наш закон громадськості взяти за основу!

Несподівано для всіх на сцені з«являються ніким-не-керовані-активісти

Активісти: Почекайте, Ви обоє пропонуєте всього 30% українських пісень, а ведучі говоритимуть всього лиш 60% українською, а 40% російською! У чому ж різниця між вами двома? Це знову двомовні ефіри? (Звертаються до громадськості) Ви українську мову захищаєте, чи ні?

Політики і громадськість розгублено озираються на режисера. Режисер з-за куліси подає знак. На сцену, галасуючи, вибігають меншини.

Меншини: Не допустимо дискримінації меншин в Україні! Української музики в ефірі аж 30% — це неприпустимо багато. Українська мова в ефірі – це неякісний продукт! Ми відмовляємося слухати таке радіо! Українських пісень мало, щоб заповнити ефір!

Активісти: Зачекайте, як українських гуртів мало? Та ми найспівочіша нація. Та в нас тільки фольклорних пісень понад мільйон, для порівняння в Японії їх тільки триста.

Меншини: Ви що хочете на радіо фольклор слухати?

Активісти: Та ні, ми просто кажемо, якщо народних пісень у нас так багато, то й сучасних гуртів у нас море!

Меншини: Це дискримінація слухати ваше море! Нічого нормального немає у вашому морі. Ми відмовляємося це слухати.

Режисер киває політикам і громадськості – ті разом наступають на активістів, витісняючи їх зі сцени.

Політики: Що ви тут розколюєте суспільство? Ви бачите, що меншини проти? Ви хочете, щоб взагалі цей закон не прийняли?

Громадськість: Що ви тут сваритеся, ви хочете, щоб казали, що українці сваряться? Давайте не сваритися! Ви хочете, щоб меншини цей закон зовсім не пропустили?

Активісти, відступаючи: Але ж нам мало 60%української! Де таке видано! В інших країнах 100% державна мова на радіо! Чому ви не відстоюєте українське? Що це за закони такі, вони не вирішують українське питання!

Політики: Що ви розумієте на законах? Ми зуб на них з'їли.

Громадськість: Що ви розумієте на законах? Ми зуб на них з'їли. Ідіть собі, ідіть, не розколюйте суспільство!

Політики та громадськість відтісняють активістів за куліси, за всіма ідуть меншини, кивають головою і потирають ручки.

Глядачі в залі знімають локшину з вух, їдять її.

Глядачі: Не сваріться! Головне не закони, головне не сваритися.

ДІЯ ДРУГА. ЗАКОН ПРО ОСВІТУ.

Режисер подає знак. На сцену вибігають політики. Реєструють у Верховній Раді Закон про освіту.

Політики: Ми зареєстрували найкращий закон про освіту, тепер освіта в надійних руках!

Несподівано на сцені з„являються ніким-не-керовані-активісти

Активісти: Почекайте, ми прочитали Ваш закон, не буде освіта в надійних руках! Ви запроваджуєте кругом двомовність, в садках і школах. Та такого ніде у світі немає! Кожна держава дбає про освіту всіх людей: меншин і не меншин — державною мовою!

Політики розгублено озираються на режисера, режисер подає знак громадськості, та вибігає на сцену

Громадськість: Ми, громадськість, ми порятуємо ситуацію! Цим політикам довіряти не можна! Тільки громадськість врятує українську освіту. Ану давайте сюди той закон, зараз ми його поправимо. Оцей доданок переставимо місцем з оцим доданком, все, Закон врятовано, це найкращий закон у світі!

Активісти: Чекайте, але ж від перестановки доданків сума не міняється! Залишилася двомовність у школах, ще й у виші її додали!

Політики і громадськість розгублено озираються на режисера, той дає знак меншинам. Меншини, репетуючи, вибігають на сцену.

Меншини: Дискримінація! Цей закон порушує і звужує наші права! Ми повинні навчатися мовою своєї меншини!

Активісти: Але якщо кожна меншина навчатиметься своєю мовою, то що це буде в країні? У всіх країнах навчаються державною! В Німеччині німецькою, у Франції французькою, у Чехії – чеською, в росії- російською – у всіх країнах так.

Меншини: А ми протестуємо! Це дискримінація! Ми будемо жалітися! Українці дискримінують російську мову в Україні, вона під загрозою вимирання!

Політики і громадськість наступаючи на активістів, витісняючи їх зі сцени

Політики і громадськість: Що ви постійно втручаєтеся? Ви все ламаєте. Ви бачите, меншини проти? Ви хочете , щоб жоден закон не пройшов?

Активісти: Але ж ваші закони не захищають українську!

Політики та громадськість: Що ви розумієте на законах? Ми зуб на них з'їли. Ми знаємо як пишуться закони. Ідіть собі, ідіть, працювати заважаєте. Ви хочете, щоб на нас казали, що українці тільки сваряться? Ми працюємо!

Політики та громадськість відтісняють активістів за куліси, за всіма ідуть меншини, кивають головою і потирають ручки.

Глядачі в залі знімають локшину з вух, їдять її.

Глядачі: Не сваріться. Нащо нам ті закони, головне не сваритися, а то що на українців інші люди скажуь, що українці тільки сваряться.

ДІЯ ТРЕТЯ. ЗАКОН ПРО МОВУ

Режисер подає знак. Вибігають на сцену політики, реєструють у Верховній Раді Закон про мову.

Політики: Ми зареєстрували найкращий закон про мову, тепер мова буде порятована!

Режисер знову подає знак, вибігають ще одні політики, реєструють ще один Закон про мову.

Політики: Ми зареєстрували ще один найкращий закон про мову, тепер мова буде порятована!

Режисер киває громадськості, та вибігає, реєструє третій Закон про мову.

Громадськість: Політикам не можна вірити! Нам вірте! Ми зареєстрували третій найкращий закон про мову, тепер мова буде порятована!

На сцену виходять (їх не пускають, але вони прориваються) ніким-не-керовані-активісти

Активісти: Почекайте, але за три закони ніхто не голосуватиме! Наша мова знову буде незахищена!

Політики: Наші закони кращі, в них захищається і українська мова й мова меншин! Їх треба брати за основу!

Активісти до політиків: Але в інших країнах захищають законом державну мову окремо! У вас же одна стаття захищає державну мову, а друга стаття перекреслює попередню статтю з державною мовою і захищає мову меншини! Можна це якось розділити? Врятуйте, нарешті, українську мову!

Громадськість: Правильно! У НАС такий закон! Ми розділили в ньому українську мову і мови меншин. Наш закон рятує українську мову! Його беріть за основу!

Активісти до громадськості : Почекайте, а чому у Вашому законі про українську мову аж 20 разів згадується мова меншин? То ви розділили ці мови в різні закони, чи ні?

Політики і громадськість розгублено озираються на режисера, Той дає знак меншинам. Меншини, галасуючи, вибігають на сцену.

Меншини: Дискримінація! Ці українці взагалі знахабніли! Як хочемо, так і говоримо, задовбали вже зі своєю українською! Теляча мова! Не допустимо жоден закон! Дискримінація!

Активісти: Та як ви смієте? Ви в якій країні живете? Це Україна і державна мова українська! Всі країни охороняють свої мови.

Меншини: Це дискримінація! Порятунок української мови дискримінує мову російської меншини!

Активісти: Та почекайте, української вже скоро не стане, а у вас, російської меншини ціла російська країна під боком, де ця мова є.

Меншини: Караул! Рятуйте! Ми будемо скаржитися Європі! Українська мова дискримінує мову російської меншини!

Режисер киває політикам і громадськості, ті наступають на активістів, витісняючи їх зі сцени.

Політики та громадськість: Та що ви тут все лаєтеся! Ви розколюєте суспільство! Ви бачите, що меншини проти? Ви хочете, щоб ми жоден закон не прийняли?

Активісти: Зачекайте, але ж ви своєю позицією граєте на руку російській меншині. А як же українська мова? Ваші закони її не захищають!

Політики: Що ви розумієте на законах?

Громадськість: Ми на них уже зуб з'їли! Ми найкращі захисники української мови!

Політики та громадськість відтісняють активістів за куліси, за всіма ідуть меншини, кивають головою і потирають ручки.

Глядачі знімають з вух локшину, їдять її.

Глядачі в залі: Знову ці патріоти сваряться між собою. Не сваріться! Задовбали вже зі своїми законами, скажуть, що українці тільки сваряться.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА. ЗАКОН ПРО КВОТИ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ

Режисер дає знак політикам, ті вибігають на сцену, реєструють у Верховній Раді Закон про квоти на українську мову на телебаченні.

Політики: Ура! Ми зареєстрували Закон про квоти на телебаченні! Тепер 75 відстоків ефіру буде українською мовою і 25% російською! Це найкращий закон у світі, тепер українська мова буде захищена!

Режисер дає знак меншинам, ті з вересками вибігають на сцену

Меншини: Це дискримінація! Не допустимо українську мову на телебаченні, це звуження прав меншин! Російська меншина проти! Треба ще інші меншини кликати на допомогу! Угорська меншина проти – вже й підписи 64 тисячі зібрали, що проти! Треба інші меншини піднімати! Це дискримінація! Українці знищують меншини!

На сцену не пускають ніким-не-керованих-активістів, але вони прориваються.

Активісти: Зачекайте, та в цьому законі дискримінація української, а не меншин. По-перше, чому не 100% української на телебаченні, як у інших країнах, телебачення державною, а тільки 75% ? Однак і ці 75 відсотків – це теж велика булька! Насправді немає ніяких 75% . Ми прочитали закон. Тут написано: у ці 75% українською можуть говорити російською запрошені учасники, гості, експерти, герої сюжетів; можуть бути російською репортажі з місць подій, виступи, інтерв'ю, коментарі в інформаційних, інформаційно-аналітичних публіцистичних, культурно-мистецьких, науково-просвітницьких або розважальних передачах; музичні твори, музичні кліпи. Та це глум! Тут від української мови нічого не залишилося!

Політики розгублено озираються на режисера. Той киває громадськості, та вибігає на цену

Громадськість до активістів: Ми з вами згодні! Цей закон залишає мало простору для української мови!

Активісти: Ну хоч раз ви з нами погодилися!

Громадськість: Але ж ви подивіться, як незадоволені меншини! Які вони збурені! Хтось же має бути поміркованим і поміркованими будемо ми, українці. Якщо ми будемо наполягати на своєму, це розколе суспільство!

Активісти: А як же українська мова? Треба наполягати!

Громадськість: Ви хочете, щоб під тиском меншин цей закон не прийняли?

Активісти: Та нам цей закон нічого не дає! З ним буде ще гірше! Нам треба захисти мову!

Громадськість лагідним голосом: Ми захистимо її, не турбуйтеся. Ми найкращі захисники української мови. (озираються на політиків і меншини, підморгують їм. Наступають на активістів, витісняючи їх за куліси, продовжують єлейно) Але треба це робити поступово, плавно. 26 років – це дуже малий час, щоб меншини звикли до української мови в Україні. Треба ще 126 років, щоб це було лагідно, без примусу, щоб вони українську полюбили! Ми захистимо українську мову. Краще нас її ніхто не захистить. Ми маємо досвід в написанні законів, це чудові закони (виходять з активістами за куліси).

На сцені залишаються політики і меншини, тиснуть один одному руки, виходять.

Занавіс.

Глядачі в залі підхоплюються, знімають з вух локшину смакують її, радіють, танцюють, обнімаються.

Глядачі: Як гарно! Як усе мирно! Нарешті українці розмовляють лагідно і не сваряться! Які чудові закони! Нас усі захистять! Українська мова буде врятована!