​Майдан. Що після Майдану?

Пропозиції заходів, покликаних закріпити досягнення Майдану у формі державотворення

Майдан містить у собі величезну революційну енергію на подолання національної та соціальної несправедливості, енергію, порівняну до ядерної, яка може довго визрівати і моментально вириватись у простір, змітаючи все на своїм шляху, але і згасати здатну за лічені хвилини. Енергетична сила людського духу теж не вічна і чим частіше вдаватись до її вживання, тим повільніше і, наче неохоче, буде вона реагувати на прояв ще вчора вибухових подразників. Тому разом з чисто емоційними проявами суспільства все нагальніше настає необхідність закріплювати їх в певних рамках державотворення. А це означає, по-перше, визнання основним двигуном суспільного руху ВОЛЮ НАРОДУ, по-друге, - діалог з владою. Проте, відокремлювати ці два важливих соціальних чинники – революцію і мирні переговори – не варто: одне мусить доповнювати друге. Тільки у взаємодії цих двох заходів, напевно, лежить прямий шлях до успіху, а недотримання їх може завершитись або поразкою, або угодовством, тобто, примиренням під міцною владною рукою, не завжди порядно-чесною.

Отже, маючи величезний протестний досвід, нашому суспільству, напевно, годиться брати на себе відповідальність, щоб відповісти на питання: а що ж далі? І, головне: «ЯК?».

Пропонована відповідь: завершити революційний порив народу у створенні певних структур організації спочатку у формі творення незалежних від влади об’єднань, щоб згодом самим стати державними структурами, або твердо увійти до вже існуючих. По-перше: Майдан повинен створити власний Провід, офіційно визнаний владою, з метою скерування соціальної енергії на утворення конкретних шляхів мирного розв’язання проблем. Першою вимогою Майдану мусить бути надання владою Київській громаді приміщення Українського дому, який буде і надалі утримуватись за рахунок грошей платників податків (державне утримання) без найменшого втручання в його роботу будь-яких державних структур, що буде розцінюватись як зрада і опротестовано Майданом революційними заходами.

Утворення Проводу спочатку має здійснюватися шляхом самозапису активістів Майдану, але з наступним голосуванням за кандидатури і відбором спеціальною Громадською комісією.

Обраний Провід повинен оголосити діючу Конституцію тимчово-перехідною з одночасною підготовкою проекту нової конституції України, що буде прийнятою Установчими зборами нації (Національні збори) так, як створювались і приймались конституції Північно-американських сполучених штатів та революційної Франції 18 сторіччя, що проклало дорогу всім сучасним європейським конституціям, в тому числі і нашої «нічної», прийнятою однією із трьох залежних гілок влади (слово «незалежні» завбачливо «вилучено» із тексту шпаркими авторами Основного закону України).

Не чекаючи на створення нової конституції, Провід Майдану мусить поновити в тексті конституції по-злодійському відібране право народу на три незалежні гілки влади, які повинні обиратись окремо і, в першу чергу, судову гілку влади як Народній арбітраж. Судді більше не будуть придатком до влади, а стояти над нею, підпертою народнім волевиявленням з правом відклику злодіїв-суддів, як такі будуть виявленими Народними комітетами.

Необхідно зупинити наступ злодійських кланів-олігархів, які приходять до влади, створюючи власні «партії», часто на кримінальній основі, а повернутись до персонального вибору депутата з обов’язковим правом виборців на відклик депутата-запроданця. У стінах Національних зборів (а не сталінського визначення «верховна рада») нехай створюються партійні фракції за довірою народу. Нехай ці фракції беруть на себе ініціативу політичної боротьби і вдосконалення державного устрою. Сучасне обирання за партійним принципом за умов панування злодіїв безглузде і веде до повної криміналізації влади, оскільки кланове-партійне угрупування унеможливлює відкликання депутата в разі виявлення зради або корупції. У майбутньому, після подолання влади олігархів та куплених ними депутатів, можна буде повернутись до виборів на партійній основі.

Негайно скасувати «злиття» трьох сучасних гілок влади в одну на прикладі утворення «мера» Києва, який незаконно посідає одразу дві гілки влади, що застережено було засновниками ідеї поділу влади на «три незалежні гілки» Джоном Локком і Шарлем Монтескьє і лягло в основу всіх європейських конституцій.

Поновити права десяти районів столиці на створення місцевих Рад, як заходи, скеровані проти абсолютизації владних структур під лицемірними лозунгами «децентралізації».

Президент проголошується не міфічним «гарантом конституції» (від якої через постійні зміни скоро нічого не залишиться), а Головою виконавчої гілки влади. Конституція приймається виключно Установчими зборами нації, а зміни до неї будуть можливими через обговорення окремої статті протягом року з наступним референдумом і голосуванням в Конституційному комітеті. Заборонити Верховній раді і Президенту вносити зміни до Основного закону країни, оскільки це – воля української нації, а не окремих груп або діячів.

На випадок війни вся влада передається військовим структурам під владою головного командувача, дії якого можуть бути оскарженими після завершення війни і повернення до громадянської форми правління. За умов військового стану запроваджуються військово-польові суди з тимчасовим правом винесення вироку смертної кари за зраду народу України.

Безглуздо-боягузливе визначення «АТО» негайно мусить бути замінено проголошенням військового стану в Криму та на Південному сході як реакція на агресію москви проти України із зверненням до Ради Безпеки ООН на визнання москви агресором, до якого слід вжити колективних заходів.

Якщо Президент і надалі буде триматись угодовської позиції «ні війни, ні миру», то така позиція повинна бути визнана Майданом і його Проводом шкідливою, а сам Президент має піти у відставку за імпічментом.

Визнання нападу росії на Україну дасть право вимагати від Ради Безпеки ООН введення міжнародніх поліційних сил на кордони України.

Другим етапом в разі розширення московської агресії має бути введення військового стану на всій території України з широкою підготовкою народнього ополчення.

До прийняття нової конституції у структурі сучасної Верховної ради терміново запроваджується верхня палата (на основі Проводу Майдану) під назвою Народня трибуна з правом «вето» на непродуктивні або реакційні рішення нижньої палати Верховної ради – народніх представників. Рішення Верховної ради розглядаються і затверджуються Народньою трибуною більшістю складу народніх трибунів, після чого схвалені рішення обох палат затверджуються підписом Президента.

Автор буде задоволений і в тому випадку, якщо Майдан вибере інші ефективні шляхи задля надання стихії народнього виступу форм державотворення, аби тілько вони сприяли утвердженню народньої волі і нейтралізували зрадників та корупціонерів.

Олесь Гриб, Київське товариство політв’язнів та жертв репресій

Фотоколаж «Конфлікти і закони»