" Ганя: то не од кота, то од мене воняє…
Мужчина в пориві жалості, состраданія і мілосєрдія дає Гані залізну гривню…
Ганя (благодарственно цілуючи руку, і красніючи) потуплює очі: Мої вам гратуляцї, гаспадін пан… І далі, (вже троху зухваліше, і даже слєгка ігріво; питається дотянуться до прохожого рукою): Мужчіна, а может ето… ето самоє?… Як там твой “желєзний господар”, а?...
Мужчина: чіво? Ти шо вообшчє? – Посматрі на сібя…
Ганя разочаровано і опозорено удаляється, і одягає непродану муфту на голову, бо дуже мерзнуть вуха…"
"Ще одна женшчина непредільонной наружності тихо і важко тягне санки в направлєніі Байкового кладбища… Це Інна Богословська… На санках лежить ісхудавший труп покойного кота Веніаміна, погибшего голодною смертю… В замерзлих котячих лапках невеличка іконка… На ній ізображена сцена “Снятіє святого Мурзіка з мишоловки”… Сльози жалості і покаянія мерзнуть у Інни Германівни прямо на щоках… Вона згадує, як ще вчора Веніамін, стоячи на колінах і молитвенно складаючи подушечки передніх ног, умоляв йому дать кусочок сільодки… Або хотя би цибулі… А вона зажала…
На кладбищі, коло невеликої мерзлої ямки її чекає понурий гробовщик…"
"Гробовщик: Женщіна, отпєвать будєм? – Це двадцять гривень всього…
Інна: скока-скока?????
Гробовщик: двадцять гривень…
Інна: ну ви уже вообще ахрєнєлі! Це Юлька-сучка таких тарифів вас навчила?
Гробовщик: це обичний таріф, подивіться в прейскурант Красної кніги, отдєл “Мьорзлиє коти”…
Інна (успокоївшись): Я сама отпою єго! - “Мяу!”… Закапивайтє…
Але за мить перед тим як перші грудки замерзлої землі падають на холодну і бєзжизнєнну тушку Веніаміна, в голодні але креативні мозги Інни Германовни приходить внізапна ідея: нащо закапувать в землю абсолютно цілого мертвого кота, якщо його можна зварить і сожрать…"
"“Стойтє!!!” – роздається громкий вопль над кладовищем. – Астанавітєсь! Возможно, он ісчьо жив!, - кричить Інна Германівна… Вона проворно стрибає в могилу, бере трупік Веніаміна на плече, вилазить з могили і удаляється по темній алеї в сторону вихода з мороженим котом на плечі…
Гробовщик мовчки крутить пальцем у віска… Але Інна на це не зважає. На душі в неї тіпло і радосно. Вона згадує,що у сейфі вдома лежить половина бульонного кубіка “Галіна Бланка”… Також з досадою згадує, що забула санки на кладовищі, які б могли піти на дрова, але повертаться за санками не ріскує… Зробимо сашимі, на крайняк, - да, Веніамін? -питається говорить вона з котом… Але кіт нічого не отвіча…"
Мужчина в пориві жалості, состраданія і мілосєрдія дає Гані залізну гривню…
Ганя (благодарственно цілуючи руку, і красніючи) потуплює очі: Мої вам гратуляцї, гаспадін пан… І далі, (вже троху зухваліше, і даже слєгка ігріво; питається дотянуться до прохожого рукою): Мужчіна, а может ето… ето самоє?… Як там твой “желєзний господар”, а?...
Мужчина: чіво? Ти шо вообшчє? – Посматрі на сібя…
Ганя разочаровано і опозорено удаляється, і одягає непродану муфту на голову, бо дуже мерзнуть вуха…"
На кладбищі, коло невеликої мерзлої ямки її чекає понурий гробовщик…"
Інна: скока-скока?????
Гробовщик: двадцять гривень…
Інна: ну ви уже вообще ахрєнєлі! Це Юлька-сучка таких тарифів вас навчила?
Гробовщик: це обичний таріф, подивіться в прейскурант Красної кніги, отдєл “Мьорзлиє коти”…
Інна (успокоївшись): Я сама отпою єго! - “Мяу!”… Закапивайтє…
Але за мить перед тим як перші грудки замерзлої землі падають на холодну і бєзжизнєнну тушку Веніаміна, в голодні але креативні мозги Інни Германовни приходить внізапна ідея: нащо закапувать в землю абсолютно цілого мертвого кота, якщо його можна зварить і сожрать…"
Гробовщик мовчки крутить пальцем у віска… Але Інна на це не зважає. На душі в неї тіпло і радосно. Вона згадує,що у сейфі вдома лежить половина бульонного кубіка “Галіна Бланка”… Також з досадою згадує, що забула санки на кладовищі, які б могли піти на дрова, але повертаться за санками не ріскує… Зробимо сашимі, на крайняк, - да, Веніамін? -питається говорить вона з котом… Але кіт нічого не отвіча…"
Это просто шедевр ,
Оновити